Недійсність правочину: тяжкі обставини назвав ВСУ

Правочини, що укладаються під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Перелік тяжких обставин дав Верховний Суд України у своїй Постанові від 19.03.2014 №6-2цс14, текст якої друкує газета "Закон і Бізнес".

На думку ВС, тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти правочин.



Верховний Суд України

менем України

Постанова



19 березня 2014 року м.Київ №6-2цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,
Онопенка В.В., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,



розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 9 до Особи 10 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та відшкодування моральної шкоди, за заявою Особи 9 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2013,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року Особа 9 звернулася до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що уклала 14.08.2008 договір дарування квартири за Адресою 1 на користь Особи 10 під впливом помилки щодо природи правочину, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, а також під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах: вона є пенсіонеркою, 1941 р. н., інвалідом І групи загального захворювання по зору (безтерміново); страждає рядом важких хвороб (захворювання серцево-судинної системи: міокардіосклероз, гіпертонічні хвороби внаслідок перенесених інсультів); Інформація 1, помер її єдиний син, Особа 11, який був годувальником; єдиним її доходом є пенсія, що свідчить про несприятливе матеріальне становище; квартира є єдиним житлом, де вона зареєстрована та проживає.

Після укладення спірного договору вона залишилася проживати у квартирі та продовжувала сплачувати за комунальні послуги, що свідчить про відсутність у неї намірів дарувати квартиру.

Під час розгляду справи представник позивачки уточнив правові підстави звернення з позовом та просив суд визнати договір дарування квартири недійсним на підставі ст.233 Цивільного кодексу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5.02.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18.03.2013, позов Особи 9 задоволено частково: визнано недійсним договір дарування квартири за Адресою 1, укладений 14.08.2008 між Особою 9 та Особою 10; визнано за Особою 9 право власності на зазначену квартиру; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2013 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5.02.2013 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18.03.2013 скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Особі 9 відмовлено.

У грудні 2013 року до Верховного Суду звернулась Особа 9 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.233 ЦК, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим Особа 9 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.01.2014 поновлено Особі 9 строк для подання заяви про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013; справу допущено до провадження Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.3604 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що, за договором дарування від 14.08.2008, Особа 9 передала безоплатно у власність (подарувала), а Особа 10 прийняла дарунок — квартиру за Адресою 1.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з вимогами якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що збіг тяжких обставин, а саме: смерть сина, перенесення інсультів, похилий вік, наявність у позивачки інвалідності по зору, самотність і безпомічність, потреба в сторонній допомозі, а також загроза втратити житло через борги сина — спонукали позивачку укласти договір дарування квартири на вкрай невигідних умовах — безоплатно позбавивши себе єдиного наявного житла.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання договору дарування недійсним, касаційний суд виходив із того, що договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровані не мають перед дарувальником будь-яких зобов’язань матеріального характеру, тому такий договір не може бути визнано недійсним на підставі ст.233 ЦК.

Особа 9 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу надала ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.09.2012. Зазначеною ухвалою залишено без змін рішення місцевого й апеляційного судів, якими задоволено позов дарувальника до обдарованого та визнано договір дарування 1/2 частини квартири недійсним на підставі ст.233 ЦК. Касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що хвороба дружини позивача (цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, інсульт) та крайня нужденність змусили позивача укласти договір дарування належної йому частини квартири на вкрай невигідних умовах.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ст.233 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.1 ст.233 ЦК, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз’яснив Пленум ВС у п.23 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Статтею 233 ЦК не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, зокрема договору дарування.

Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції про те, що договір дарування не може бути визнано недійсним на підставі ст.233 ЦК, є необгрунтованим і не узгоджується з нормами чинного цивільного законодавства.

Судовою палатою у цивільних справах ВС установлено неоднакове застосування ст.233 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013 не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"