Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
18 січня 2016 року у понеділок відбудеться розгляд справи за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України(закрита частина пленарного засідання).
Нагадаємо, 12 січня Конституційний Суд України у формі усного слухання розпочав розгляд справи за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
У ході пленарного засідання Конституційний Суд України заслухав суддю-доповідача у справі Олександра Литвинова, який доповів присутнім матеріали справи, а також пояснення учасників конституційного провадження – постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Анатолія Селіванова, заступника Глави Адміністрації Президента України Олексія Філатова та пояснення залучених до участі у розгляді справи представників: Голову Верховного Суду України Ярослава Романюка, Голову Вищої Ради юстиції Ігоря Бенедисюка, Голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Сергія Козьякова, Голову Ради суддів України Валентину Сімоненко.
Виступаючи перед учасниками слухання, Голова Ради суддів України Валентина Сімоненко зазначила, що статтею 157 Конституції України в діючій редакції передбачається, що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають обмеження чи скасування прав і свобод людини і громадянина, або, якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Право особи на розгляд справи незалежним судом і право на судовий захист, відповідно до міжнародних стандартів, включає в себе право на справедливий і незалежний суд. Незалежний суд, в цьому аспекті, включає й можливість судді, без огляду на будь-які чинники і впливи, ухвалити законне і справедливе рішення без побоювання того, що до нього будуть застосовані певні санкції за таке рішення.
Разом з тим, вона висловила думку Ради суддів України щодо запропонованих змін у статтю 126, де пропонується викласти частину 3 статті 126 Конституції в наступній редакції "без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину".
"Абсолютно підтримуючи прагнення до звуження імунітету судді до функціонального імунітету, який передбачає, що суддю не можна притягнути до будь-якої відповідальності за ухвалене рішення, у Ради суддів України викликає занепокоєння те, що в запропонованій редакції відсутнє уточнення "за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину проти життя і здоров"я особи", відносно якого Конституційний Суд вже зробив свої висновки 16 квітня 2015 року по справі 17-76 ", - зазначила Валентина Сімоненко.
На думку членів Ради суддів України відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України і частини 2 статті 375 "ухвалення неправосудного рішення" відноситься до "тяжких злочинів". А тому, наступне поєднання з цими статтями "ухвалення неправосудного рішення", яке буде кваліфіковано, наприклад, за частиною 2 статті 375, дає можливість, затримати та утримувати під арештом без згоди Вищої ради правосуддя безпосередньо після проголошення судового рішення, яке може не влаштовувати одну із сторін або прокурора.
Друге зауваження Ради суддів України стосувалося статті 126 Конституції України щодо не притягнення до відповідальності судді за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Більшість членів Ради суддів України вважають, що це положення таки обмежує, з огляду на положення статті 22 і 55 Конституції України, право людини на захист своїх прав судом, тому що підстави для притягнення особи до відповідальності мають визначатися законом, а зі змісту законопроекту вбачається, що будь-який суддя може бути притягнутий до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, якщо він вчинив будь-який злочин або дисциплінарний проступок.
З системного аналізу вбачається, що судове рішення, яке набрало чинності має презумпцію законності. А тому, притягнення судді до відповідальності за судове рішення, без скасування цього рішення, не зовсім відповідає міжнародним стандартам.
І третє зауваження, яке висловлювала Голова Ради суддів України, стосується "обов'язку" судді довести законність походження майна. На засіданні робочої групи було запропоновано застосувати слово "повідомити" про законність походження майна, оскільки, "обов'язок" довести або "підтвердити", суперечить презумпції невинуватості, позаяк жодна особа не зобов'язана доводити свою невинуватість. У цьому випадку, по відношенню до суддів, як громадян України, цей принцип порушується, незважаючи на найвищі стандарти вимог, які застосовуватися до суддів. В то й же час, право судді "повідомити" про походження майна абсолютно не суперечить, а ні антикорупційному законодавству, а ні законодавству щодо декларування доходів.
Підсумовуючи свій виступ у Конституційному Суді України Валентина Сімоненко наголосила, що головне завдання Ради суддів України на даному етапі, виходячи з тих завдань, які зазначені законом – здійснювати заходи щодо незалежності суддів. І, виконуючи ці завдання, Рада суддів України звертає увагу суддів Конституційного Суду України на зазначені зауваження.
Після виступу Голова Ради суддів України Валентина Сімоненко відповіла на запитання, які їй поставили учасники засідання.
- Микола Мельник – суддя Конституційного суду. - На сьогодні Рада суддів України опікується питаннями незалежності суддів. Законопроектом пропонується цю функцію передати Вищій раді правосуддя – державному органу. Ви, як Голова Ради суддів, як до цього ставитеся? Це правильне рішення, воно сприятиме посиленню незалежності суддів чи навпаки?
- Я, особисто, і члени Ради суддів України вважаємо, що таке рішення сприятиме зміцненню незалежності суддів. Я обґрунтую нашу позицію. Рада суддів України, ще на початку попереднього скликання, прийняла рішення про затвердження Стратегії реформування судової влади в Україні частина положень якої увійшли до загальнодержавної Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів. Там наголошується про створення єдиного органу для організаційного забезпечення діяльності суддів. Передача до Вищої ради правосуддя функцій незалежності - це маленький крок на цьому шляху реформування судової влади, це по-перше. По-друге: не може займатися здійсненням конституційних завдань, а незалежність судової влади – це конституційний принцип діяльності судової влади, неконституційний орган. Рада суддів України не є конституційним органом. Це орган суддівського самоврядування, назва якого навіть не зазначена в Конституції, а Вища рада правосуддя, яка буде створена, є конституційним органом і, на моє глибоке переконання, саме конституційний орган має виконувати конституційні завдання, до всього ж, саме цей орган переймається і має перейматися кадровою політикою в судах.
- Сергій Сас – суддя Конституційного Суду України. - Шановна Валентино Миколаївно. Ви акцентували увагу на тому, що, як орган суддівського самоврядування, опікуєтеся суддівською незалежністю. На вашу думку, як з цим постулатом кореспондується пункт 3 частини 6 статті 126 де, зокрема, зазначено, що "підставою для звільнення є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісними зі статусом судді, виявили його невідповідність займаній посаді". Щодо присутності у даному визначені певного суб'єктивізму, як от "істотного", "грубе", "систематичне". В цьому контексті ви не проводили певні дослідження
- Що стосується Ради суддів України, то таких досліджень не проводилося, але я розумію, чому виникають такі питання. Це дійсно, оціночні критерії, які мають застосовуватися відповідним органом, що буде приймати рішення відповідно до своєї компетенції. На жаль, попередній склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів, наскільки мені відомо, не спромігся визначитися в тлумаченні цих оціночних критеріїв. До речі, частково Рада суддів України зможе відповісти на ці питання, ухвалюючи коментар до Кодексу суддівської етики, в якому є опосередковані відповіді на ці питання, але мені здається, що це має бути зроблено або на рівні закону, що прийнятніше, або на рівні органу, який буде застосовувати ці норми.
- Анатолій Селіванов – постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України. – Ви правильно відмітили, що в запропонованому тексті змін до Конституції України звужена відповідальність суддів до функціональної діяльності, тобто там, де суддя здійснює свої повноваження безпосередньо. А як бути з відповідальністю за неправосудні рішення, адже Конституційне право у нас не знає такого поняття?
- Я готова відповісти. Почну з міжнародної практики. Міжнародна практика і міжнародні стандарти абсолютно не виключають відповідальності судді за прийняте рішення, але за умови наявності злочинного наміру при ухваленні рішення, як то корупційні діяння. Україна виписала це як "неправосудне рішення". І Рада суддів України говорить про те, що суддя не може бути притягнутий до відповідальності за будь-яке рішення, за виключенням того, якщо це рішення ухвалювалося із злочинною метою. Зазначена норма дещо по іншому трактує: за виключенням скоєння злочину або дисциплінарного проступку, тобто, ми говоримо про те, що суддя не може притягуватися за судове рішення до дисциплінарної відповідальності, але якщо воно ухвалене зі злочинною метою, то, безумовно, він має притягуватися до дисциплінарної відповідальності.
- Олексій Філатов - заступника Глави Адміністрації Президента України, секретар Конституційної комісії – Шановна Валентино Миколаївно! Дякую за ваш виступ. Я хотів би уточнити одне питання. Чи правильно я зрозумів позицію Ради суддів України з приводу наступного. Ви звернули увагу на те, що пункт 6 частини 6 статті 126, а саме "підставою для звільнення суддів в частині порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна", як я зрозумів, на думку Ради суддів, може викликати питання з точки зору, чи не порушується тут презумпція невинуватості (як особи – уточнення Валентини Сімоненко), закріплена Конституцією України. При цьому, моє розуміння полягає в тому, що стаття 62, яка, власне, і встановлює презумпцію невинуватості, спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з кримінальною відповідальністю особи, а саме – стаття 62 зазначає наступне, що "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину". Але ж, стаття 126, в запропонованій редакції, не спрямована на регулювання будь-яких питань, що пов'язані з притягненням особи до кримінальної відповідальності лише стосується підстави для звільнення судді. Я хочу уточнити позицію Ради суддів, чи дійсно Рада суддів вважає, що тут мова йде про невідповідність саме статті 62 в частині презумпції невинуватості, чи мова йде про позицію Ради суддів про те, що такий обов'язок, як доведення законності джерела походження майна є занадто обтяжливим для судді ?
- Абсолютно хочу заперечити про обтяжливість. Питання не в обтяжливості, не в тому щоб надати докази, а в тому, чи дотримуються конституційні принципи діяльності влади і, чи, з огляду на зазначені зобов'язання, не порушуються права людини і судді, як людини. Ми вважаємо, що цим обмежується презумпція невинуватості і, до речі, рівність гілок влади, тому що жоден представник виконавчої чи законодавчої гілки влади не зобов'язаний за Конституцією України доводити походження майна. А за законодавством щодо антикорупційної діяльності можливе притягнення судді, в тому числі, і до кримінальної відповідальності, якщо він не доведе походження майна, за умови наших реалій.
_03_03.png)
