Судді чисті, чесні й незалежні

Президент України Петро Порошенко невдовзі після того, як судді перейшли до закритих дебатів, висловив сподівання, що парламент ухвалить реформу в остаточній редакції до літа. Потенціал на успіх непоганий: 22 грудня проект, підготований конституційної комісією й зареєстрований у ВР за підписом голови держави, дістав підтримку 291 депутата. При тім президент висловив жаль, що Венеційська комісія, яка аналізувала документ, відкинула ідею з огульним звільненням усіх суддів. «Ми вирішили очистити систему шляхом персонального оцінювання кожного судді, контролю за витратами і доходами суддів, скасування їхньої недоторканності», — заявив Порошенко на прес-конференції.

Уже й не так важливо, чи був президент щирим і чи справді він підтримував ідею повного переформатування суддівського корпусу — а чи потайки радіє можливості зберегти частину «приручених» держслужбовців. Адже конституційна процедура зрушила з місця, і тепер треба відстежити, аби справжнє оновлення відбулося на наступних фазах — на стадії законодавчого забезпечення реформи (проект передбачає потребу ухвалення низки законів), формування атестаційних комісій тощо. Тут є шанси, але є й ризики. Саме тут відбудеться вирішальна битва, і не тільки зі скорумпованою суддівською владою, яка за півтора року після Революції гідності демонструвала неабияку здатність до самовиживання, а й із владними апетитами українських очільників, що намагатимуться максимально впливати на процес реформування суддівства, який зачепить і цілі інституції, і конкретні персоналії.

Експерт «Реанімаційного пакету реформ» Роман Куйбіда припускає в коментарі «Z», що конституційна реформа справді може відбутися до літа.

«Слухання показало, що деякі судді прагнули своїми запитаннями розвіяти сумніви щодо того, чи частина положень проекту обмежує права людини. Більшість питань були спрямовані саме на те, щоби виявити або перевірити, чи нема там звуження прав. Суд може підтвердити конституційність проекту, зазначивши, що обмежень прав людини нема, — тоді це дасть можливість швидко схвалити зміни; або ж він висловить свої зауваження, котрі вимагатимуть внесення змін до проекту, — й тоді це відкладе остаточне голосування, очевидно, не на раніше, ніж до вересня».

Ідея реформи полягає в тому, щоб вивести суддівську гілку влади з-під впливів політизованих органів — президента та Верховної Ради, посилити суддівське самоврядування, а також провести переатестацію служителів Феміди. Головну роль перебере Вища рада правосуддя, яка призначатиме та звільнятиме суддів, а також здійснюватиме згадане президентом оцінювання. Голова держави та парламент втратять вплив на призначення суддів, а також на формування самої Ради правосуддя.

Тепер детальніше. У перехідних положеннях конституційного проекту йдеться про те, що кожен суддя муситиме пройти через оцінювання на відповідність займаній посаді. «Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади», — йдеться у проекті. Порядок звільнення визначатиметься окремими законом. Законодавці муситимуть ретельніше розтлумачити критерії оцінювання суддів та решту нюансів переатестації включно з можливістю залучення громадськості до такої «люстраційної» роботи. Зазначимо, що народні депутати ухвалюватимуть цей документ уже не трьомастами голосів, а простою більшістю — тобто очевидно, що це створює ризики для проведення тестування у кулуарний спосіб.

Як відомо, наразі українські судді завдячують своїми посадами президентові та парламенту: голова держави працевлаштовує носіїв мантії на п'ятирічний термін (цей термін також називають іспитовим), а пізніше Верховна Рада затверджує суддів безстроково. Одне з головних зауважень європейської спільноти до української суддівської системи стосувалося саме цієї подвійної залежності від політиків. Адже суддя мусив би виявити лояльність до президента, який номінував його на «пробну» каденцію, а потім мусив би заручитися підтримкою ключових фракцій парламенту. Згідно з новим проектом, функцію призначення на себе перебере Вища рада правосуддя. Вона самотужки подаватиме на затвердження президентові кандидатури майбутніх творців вироків, вердиктів та ухвал. На Банковій запевняють, що роль голови держави у цій справі буде лише церемоніальною: проставляння підписів. Гаразд, повіримо.

Верховна Рада також втратить повноваження надавати згоду на затримання чи арешт судді. Імунітет мантії залежатиме вже від рішення Вищої ради правосуддя. Також із суддів частково знімуть недоторканність: у разі злочину їх можна буде затримати відразу ж на місці — без згоди «вищого правосуддя», якщо йдеться про тяжкий злочин.

І тут переходимо до іншого важливого питання: хто ж контролюватиме цю всемогутню Вищу раду правосуддя?

ВРП виникне через реорганізацію Вищої ради юстиції — органу з далеко не найліпшою репутацією. В проекті конституційних змін передбачено, що президент і парламент втратять вплив на цю структуру через безпосередні та опосередковані призначення, а головна роль відійде самим суддям. При тім нових носіїв мантій обиратимуть на конкурсі.

«Найбільшим досягненням цього проекту є те, що він зменшує впливи політичних органів на суддівський корпус, — коментує Роман Куйбіда. — І президент, і ВРУ повністю усуваються від питань, пов'язаних із вирішенням кар'єри суддів, їхнього просування по службі і звільнення з посад».

Сьогодні ВРЮ номінально складається з 20 членів: по троє представників призначають голова держави, Верховна Рада, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, а ще двох — конференція працівників прокуратури. Ще троє входять туди за посадою: голова Верховного Суду (обирається суддями ВСУ), міністр юстиції (призначається парламентом), генеральний прокурор (призначається президентом за згодою ВР).

Унаслідок реформи ВРП буде укомплектованою 21 представником: майже половину, 10 осіб, обиратиме з’їзд суддів. Ті інституції, котрі мали право на затвердження трьох членів ВРЮ, обиратимуть двох. Голова Верховного Суду належатиме до ВРП за посадою.

Намір добрий з очевидними плюсами. Втім початок діяльності оновленої структури може відкластися на три роки. Доти її обов'язки виконуватиме стара-знайома Вища рада юстиції. Адже, згідно з перехідними положеннями проекту, «до обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року». Тобто до останнього року президентської каденції Петра Порошенка.

Шерег оглядачів вбачають у такій хронології спробу голови держави перехопити контроль над суддівською гілкою влади. Скажімо, екс-член Венеційської комісії Марина Ставнійчук обурюється, що оцінювання суддів прагнуть влаштувати вже найближчими місяцями, натомість змінити сам орган, який розглядатиме кадрові питання, — щойно за кілька років.

«У цій реформі є ряд інституційних проблем, без вирішення яких — міняй, звільняй, атестуй чи призначай нових суддів — нічого не вийде. То все ж проблема усунення "політичних та інших впливів" на судову систему у цілому і на кожного суддю зокрема є базовою та такою, яка повинна бути вирішена до того, як суддів почнуть переатестовувати, звільняти, призначати. Ми ж маємо нині запитати авторів змін до Конституції: чому все, що торкається атестації та перевірки суддів, заплановано вже зараз, а усунення впливу на них, значно відтерміновується?» Не згадуймо про те, що Ставнійчук аж до втечі Януковича була його радником і входила до тодішньої президентської конституційної комісії, — зупинімося на тому, що її зауваження та побоювання можуть бути слушними.

Утім експерт «Реанімаційного пакету реформ» Роман Куйбіда заспокоює, що нинішній склад Вищої ради юстиції не треба демонізувати і що ВРЮ може впоратися з атестаційним завданням.

«Спостереження за діяльністю Вищої ради юстиції показує, що президент не має великого і очевидного впливу на цей орган. Можливо, він має змогу впливати на деяких членів ВРЮ, але не так істотно, як свого часу Віктор Янукович. Колишній президент контролював усіх суб'єктів формування ВРЮ, формально чи неформально, і міг забезпечити прийняття будь-якого рішення. Нині ж навпаки: президент, можливо, чекав би більше [покірності] від цієї Ради юстиції, але очевидно, що не має впливу».

«Плюси» і «мінуси» проекту, згідно з баченням РПР

Конституційний проект пропонує ще один евентуальний механізм оновлення суддівського корпусу — ліквідацію чинних інституцій та створення нових. Очевидно, що в такому разі вже йшлося б не про переатестацію суддів (бо яка ж тут переатестація, коли нема самої структурної одиниці?), а про конкурс на нові посади. В перехідних положеннях проекту передбачено, що суддя «стятого» суду може взяти участь у конкурсі на іншу посаду. Самі ж суди будуть утворюватися, реорганізовуватися й ліквідовуватися згідно зі спеціальним законом, проект якого вносить до Верховної Ради президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Проте ця новела набуде сили щойно після того, як стане чинною нова модель адміністративно-територіального устрою України згідно з іншою конституційною реформою — децентралізаційною. Адже система місцевих судів залежатиме від того, яким буде остаточний поділ на громади, повіти та області. А доти, але не довше як до 31 грудня 2017 року, «перекроювання» судів належатиме до компетенції президента. Тобто так само, як воно є нині.

Безумовно, що «дамоклів меч» ліквідації та реорганізації впливатиме на діяльність поодиноких суддів. Декотрі суди, відчуваючи власну кончину, можуть вдатися до ухвалення підлабузницьких рішень на користь влади. Тим більше, що за останні півтора року ми вже бачили епізоди, коли в судах ухвалювалися одіозні рішення якраз через руки осоромлених і скомпрометованих суддів, котрі перебували під ризиком звільнення через закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (більш відомий як закон про «суддівську люстрацію») чи поширений закид про «порушення присяги»: тих, котрі карали «майданівців», котрі долучилися до політичних репресій, котрі сприяли крадіжкам майна...

У контексті цих реформ доречно згадати про колізію, пов'язану з Верховним Судом України, яка проявилася на минулотижневому засіданні Конституційного Суду. Автори конституційних змін запропонували прибрати з його назви слово «України», залишивши просто — «Верховний Суд». Нібито в такий спосіб намагаються позбутися механічної адаптації, коли в назві суду «УРСР» замінили на «Україну». Та чому тоді не чіпають сонм інших органів, назви яких позбулися прив'язки «УРСР»?.. Зі слів заступника голови Адміністрації Президента Олексія Філатова, рішення належало конституційній комісії, а вона виходила з того, що в Україні може бути лише один Верховний Суд, і в такий спосіб хотіла підкреслити його статус та унікальність.

Однак у контексті повноважень президента на реорганізацію судів цей епізод лунає вже геть по-іншому. Чи не є це частиною плану Банкової? Голова держави не мав би права ліквідувати ВСУ, бо його діяльність передбачена Конституцією, інша річ — ВС…

Утім експерт РПР Роман Куйбіда вважає, що Верховний Суд таки справді потребує реформи. «Я не лише не вбачаю ризиків [у можливості ліквідації Верховного Суду України], а й вважаю, що це слід робити. Треба реорганізувати суди вищого рівня — Верховний Суд та вищі спеціалізовані суди. Нині маємо три вищі суди — Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд та Вищий адміністративний суд, плюс ВСУ. Венеційська комісія рекомендувала зменшити кількість інстанцій до трьох. А отже, було би дуже правильно, якби ці суди були ліквідовані, можливо, зі збереженням Вищого адміністративного суду, і був би натомість Верховний Суд», — коментує пан Куйбіда.

Експерт вважає, що реформування цього важливого суду передало би позитивний сиґнал суспільству, якби новий штат комплектувався на відкритому та прозорому конкурсі. Чинні судді теж могли би податися на такий «кастинґ», проте тоді кар'єра в головному суді була би доступною і для людей з-поза системи.

«Ми пропонували механізм, котрий повторював би досвід із запровадженням нової Патрульної поліції, — каже Куйбіда. — Але зрештою вийшов компромісний варіант, коли поєднуються елементи і переатестації всіх суддів, і нові конкурси, котрі стануть можливими внаслідок реорганізації окремих судів. Як зробити це ефективно і відносно швидко? Суддівську верхівку — маю на увазі Верховний Суд, апеляційні суди — слід реорганізувати і набрати новий склад на конкурсній основі. Суддів місцевих судів — провести через переатестацію, або кваліфікаційне оцінювання. На верхівці відбулося б досить широке і швидке оновлення з залученням людей з-поза меж судової системи. На нижньому рівні це зайняло би менше часу, адже переатестація передбачає перевірку лиш тих, хто працює, а конкурс — вивчення людей з-за меж системи».

«Реанімаційний пакет реформ» наполягає на тому, щоб законодавці уможливили громадський контроль за роботою конкурсних та атестаційних комісій. Зокрема, на тому, щоб так зване «суддівське досьє» могли формувати не лише люди системи, а й громадські організації, журналісти чи навіть жертви старої суддівської махини. «Лише за таких умов оновлення суддівського корпусу справді стане реальним», — резюмує Роман Куйбіда.

 Володимир СЕМКІВ