Сергій Попович: «Судова система України на межі колапсу»

– Готуючись до інтерв’ю, ми переглянули статистику і з’ясували, що тільки за три перших місяці цього року нашим міськрайсудом було винесено 1939 рішень. Більше ніж по 80 справ на місяць на кожного суддю. Та вже на сьогоднішній день в Олександрійському міськрайсуді залишилося всього п’ять з необхідних 14 служителів Феміди. Хто ж буде вершити правосуддя, адже за кожною справою – людська доля, яку не можна вирішити помахом шаблі? Чому звільняються судді?

– Якщо сказати, що судді йдуть за вислугою років або через скасування пільг і привілеїв, то це буде формальна поверхнева відповідь, за якою стоять значно серйозніші причини. Як можуть нормально працювати судді в умовах політичної та правової нестабільності, в атмосфері загальної недовіри, під пресом постійної критики в ЗМІ? До того ж, тривалий час залишаються проблеми недофінансування, не вирішуються кадрові проблеми.
Більше 20 років тривають процеси реформ, але проблеми правосуддя залишаються. Незважаючи на популістські заяви та непродумані рішення зі змінами в Конституції, вони триватимуть ще не один рік. Головна проблема суддів – це навантаження, що перевищує всі можливі й неможливі межі. Як можна в такій ситуації дотримуватися розумних строків розгляду справ? Це просто неможливо. Безумовно, це обурює громадян, але така реальність, і тут нічого зробити не можна. За розрахунками, для того, щоб наші судді могли дотримуватися розумних строків, їх повинно бути в штаті 16 осіб.
Про себе особисто можу сказати, що всі роки роботи навколишнє життя бачив тільки з вікна кабінету …

– Нерадісна картина.

– Ви думаєте, що тільки в Олександрії така ситуація? У Голованівську з 4 тільки 1 суддя, в Устинівці те ж саме. Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області і Брусилівський Житомирської області взагалі не працюють, отже, це загальна тенденція, яка свідчить, що насувається загальний колапс системи. Але можновладці про це мовчать. Закривають очі і підконтрольні їм ЗМІ, тому в суспільстві не замислюються про ситуацію і про те, до чого вона веде.
Без перебільшення можна сказати, що сьогодні суд – остання інстанція справедливості та дотримання законності в нашій державі. Але про яке право людини на судовий захист можна говорити? Якщо процес реформування затягнеться, а все йде до цього, наслідки будуть вкрай негативними. Це підрив державного фундаменту, за яким – повна анархія, безвладдя, яке обернеться проти самої ж влади. Це загроза державі. Складається враження, що нинішня влада відчуває себе тимчасовим правителем, якому потрібні тільки одномоментні політичні дивіденди, забуваючи при цьому про здоровий глузд і положення Конституції.

– Чому так відбувається?

– Судові проблеми хвилюють тільки тих, хто безпосередньо перебуває в залі судового засідання позивачем або відповідачем. Яка може бути реформа, коли в ній зацікавлені лише самі учасники судових процесів — пересічні громадяни? Якщо суть реформи – це незалежність служителів Феміди, то така незалежність не потрібна владі, адже тоді її вплив буде обмеженим. А чи потрібна така незалежність багатим, якщо їхні гроші нічого не вирішуватимуть?
Бажання так званих активістів “розібратися” з суддями вигідне тільки черговій політичній владі, яка, як і колишня, зацікавлена не в професійних і незалежних судах, а в підконтрольних, у яких можна карати і милувати виключно на свій розсуд – за виконання «держзамовлення», особистих прохань або будь-яких юридичних примх друзів чи партнерів. Така ось вимальовується картина: перші особи держави з високих трибун гнівно викривають суди, а за лаштунками вимагають потрібних рішень…
Зрозуміло, що обивателю цікаво читати про розкішні автомобілі й будинки суддів, тому він сприймає це все на віру, не вимагаючи ніяких доказів. Звичайно, є судді, чиї доходи багаторазово перевищують офіційні, але є ще тисячі рядових служителів Феміди, наприклад, у таких містах, як наше, де всі один про одного знають. І багато хто з них може з чистою совість дивитися в очі оточуючим …
Зараз весь дух суспільства пронизаний негативом по відношенню до суду. І робиться все це з подачі тих же можновладців і їхніх ЗМІ. З усієї величезної судової системи вириваються фрагменти, наприклад, “колядник” Зварич, і підносяться суспільству як загальна картина гнилості системи.
Але чому ніколи не показують протилежну – позитивну сторону питання? Наприклад, мало хто з обивателів знає, що майже 80% судових рішень не заперечуються, а значить – вважаються справедливими, а з оскаржуваних лише 10-15% визнаються неправильними. Це величезний показник.

– Президент, його оточення, народні депутати, вищі чиновники – всі в один голос заявляють, що система корумпована і, як наслідок, її потрібно всю розігнати і створити нову.

– Давайте зараз всіх розгонимо, а хто прийде? Іноземці, як нам пропонує міністр юстиції Петренко, або, може марсіани? Ми всі варимося в цьому суспільстві, і зміна осіб нічого не вирішить. Давайте розгонимо лікарів, викладачів вузів! Ви думаєте, що нова поліція – це панацея, яка не буде брати хабарів? Для цього потрібно змінити ще й мільйони водіїв та інших правопорушників. Вони будуть давати хабарі, поки їм це буде вигідно. Адже простіше на місці дати 100 гривень поліцейському, ніж півдня витратити на черги і заплатити через касу 300 гривень …
Якщо по кілька разів на день політики і чиновники високого рівня виступають з висловлюваннями «в судах корупція, реформи не йдуть, тому що суди погані», то це говорить про те, що немає успіхів в інших напрямках, а значить – потрібно перевести стрілку невдоволення суспільства на суди. Крім цього, від постійної критики нівелюються рішення судів. І якщо кожен буде говорити, що в судах корупція і судам не можна довіряти, то громадянин, отримавши рішення суду, може дозволити собі його не виконувати.
Так, у судовій системі мають місце факти зловживань і корупції, але якщо взяти виконавчу владу, правоохоронні органи, депутатів і прорахувати процентне співвідношення фактів порушення законності, то в судах ситуація буде не найгіршою. Викликають критичні зауваження і соцопитування про рівень довіри до судів. Кажуть, що він дорівнює 1 або 3%. Але хто і як проводив ці соцопитування, і чи можна їм довіряти? Серед якої аудиторії їх проводили? Адже відсоток громадян, які проходили через суди по будь-якій стороні процесу, не такий уже й великий. При таких обставинах будь-яка бабуся на базарі також буде говорити, що “суспільство вимагає заміни всіх суддів, що потрібно набрати іноземців” і т.д. Хоча найчастіше, спілкуючись з простими людьми на предмет поганих – хороших суддів, можна почути: «Нам продукти, ліки купити нема за що, які там суди – нам не до них».

– Нещодавно Деканоїдзе назвала рішення судів по звільнених міліціонерах “реваншем старої системи” і пообіцяла “влаштувати їм пекло”.

– Чергове підтвердження крайньої неповаги до суду. Чи можна уявити, щоб у цивілізованій країні поліцейський так висловлювався про вищу інстанцію правосуддя? В Європі його вже вигнали б з органів і змусили відповідати за свої слова. І ще – чи має право одна людина, хоч це і глава Національної поліції, виступати від імені всього суспільства? Якщо вже й для такого високого чиновника слова “Іменем України” нічого не значать, то якої поваги до суду можна вимагати від рядового члена суспільства?

– Ви згодні, що найдієвішим інструментом у боротьбі з корупцією було б посилення покарання?

– Згоден. Але, знову ж таки, можновладцям це не потрібно – не дай Бог закони запрацюють, і вони самі опиняться під цими статтями.

– Чому не набирають нових суддів, невже на такі посади немає бажаючих?

– Бажаючі є, але вже кілька років не працює механізм призначення. Знову повторюся – зараз у верхах думають не про те, щоб набирати нових суддів, які, до речі, є в резерві, а про те, як їх усіх звільнити.

– «Закон Савченко» потрібен?

– Він потрібен тільки тим, хто перебуває під слідством і чекає винесення вироку. Зараз усі вони хочуть потрапити в СІЗО. Адже поки суд та діло, дивись – і термін вийшов. Складається враження, що закони розробляються і приймаються прямо в залі Верховної Ради. Захотіли зробити сьогодні так – зробили, захочуть завтра інакше – переграють. Можна навіть не радитися з професіоналами, коли це потрібно певному колу осіб. Яскравий приклад тому – законодавчий акт, прозваний вже “законом Луценко”.

– Щодо люстрації. За інформацією телеканалу «Інтер», люстрували вже всіх суддів, але звільнили лише одного. До чого така люстрація? І що відбувається у боротьбі з корупцією? По-моєму, у простої людини постійні розмови про боротьбу з нею викликають лише гірку посмішку або нервовий тик.

– Потрібно перевіряти не на політичну благонадійність, а на профпридатність. А щодо корумпованості, то, мені здається, тут усе простіше: досить за матеріалами суддівського досьє перевірити доходи не тільки того, кого інспектують, але і всіх членів його сім’ї. І якщо суддя не може пояснити їхнє надходження – до побачення!

– Чи можна повернути довіру суспільства до суду?

– Можна. Для цього необхідно побудувати органи державної влади, в тому числі й судової, на принципах розвинених європейських країн. Там відсутня публічна критика роботи судів, а в разі притягнення судді до дисциплінарної або кримінальної відповідальності, забороняється робити на цьому піар. Звичайно, в судових системах цих країн теж є проблеми, але їх не роздмухують в ЗМІ. Це робиться для того, щоб громадяни не втрачали довіри до суду.

– Коли ж почнеться реформування судів?

– Уже пройшов рік, як прийнятий Закон «Про забезпечення прав на справедливий суд», але, будучи незадоволеними своїм же законом, який був прийнятий поспішно і з порушенням регламенту, парламентарії зареєстрували новий законопроект № 4180, який планують прийняти до 15 липня цього року – останнього дня роботи нинішньої сесії Верховної Ради. Цим законопроектом планується звільнення всіх діючих суддів. З метою повного оновлення суддівського корпусу планується знизити планку вимог до кандидатів у судді і дати можливість набрати їх з адвокатів і вчених, причому не тільки до першої суддівської ланки, але і в апеляційні, і в вищі суди, та ще й без будь-якого досвіду.
Таким чином, знову покладено початок нової судової реформи, якій не видно кінця. Цей проект різко розкритикувала Рада суддів України, оскільки він у черговий раз підриває основи судової гілки влади як самостійної і незалежної від законодавчої і виконавчої гілок. Однак парламентарів думка представників судового корпусу не хвилює. Головне для них – якомога швидше відрапортувати європейським партнерам про завершення судової реформи. Але як це все позначиться на оперативності та якості правосуддя, на захисті прав та інтересів громадян, на відновленні довіри до правосуддя, покаже час … Енциклопедії пишуть про Молоха, як про божество, якому приносилися людські жертви. Схоже, що наш Молох вибрав своїх жертв – українських суддів.

Сергій Гавриленко