Вищий суд. Чому Конституційний суд не всюди головний

В Україні часто-густо люблять посилатись на необхідність використання закордонного досвіду, певних напрацювань умовно кажучи «цивілізованих країн». Еспресо.TV пропонує подивитися на роль конституційних судів у інших державах і їхню можливість впливати на боротьбу за владу.

Неавторитетний суд

Коли у середині 1990-х Конституційний суд створювався, до перспектив його роботи були дуже ілюзорні очікування. Вважалось, що КС стане своєрідною "істиною у останній інстанції", структурою, яка буде шанованим арбітром у тлумаченні Основного закону. Однак, практична ситуація виявилась більш складною, ніж очікування перших років незалежності.

Останнім часом робота Конституційного суду в Україні викликає чимало різних зауважень.

10 червня цього року Конституційний суд України визнав неконституційним обмеження максимального розміру пенсії суддів сумою 10 740 грн.

Також у червні відбувся сумнівний розгляд справи за конституційними поданнями Верховного суду щодо відповідності Конституції деяких норм закону "Про очищення влади". Ухвалення цього закону є одним з невеличких досягнень у питанні реформування еліти.

Впровадження закону не завжди є успішним, але його наявність важлива для відвернення реваншу кадрів Януковича і для подальшого очищення верхніх ешелонів влади від скомпрометованих політиків.

Ще в жовтні минулого року тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк заявляв, що нинішній склад Конституційного суду не може працювати далі, бо восьмеро його членів підлягають люстрації.

Президент Петро Порошенко на початку червня цього року запевнив, що процес призначення нових суддів Конституційного суду почнеться у 2016 році.

"Усі нові судді будуть призначатися на конкурсній основі... Доступ до роботи суддями відкривається і для юристів, адвокатів, науковців... Каста зруйнована", – сказав президент.

На цей час склад Конституційного суду залишається не оновленим, що є ще одним аргументом щодо сумнівності рішень, які може ухвалювати ця інстанція …більш ніж у 60 країнах

Не у всіх розвинених країнах Конституційний суд є окремим органом судової гілки влади. В деяких випадках такі функції має Верховний суд.

Перший у світі Конституційний суд був заснований у Австрії 1920 року. А зараз такі суди працюють у понад 60 країнах.

Зазвичай конституційні суди перевіряють конституційність законів, нормативно-правових актів, міжнародних договорів і контролюють судові процедури у випадку Основного закону главою держави.

В окремих країнах, серед яких, зокрема, є Вірменія, Болгарія, Литва та Молдова, такі суди розглядають справи з перевірки дієздатності президента та інших вищих посадовців держави.

У федеративних державах конституційний суд може вирішувати суперечки між центральними органами влади та владою суб'єктів федерації. До таких країн належать Австрія, Бельгія, Іспанія, Німеччина, Швейцарія.

Інша модель діє у США, Японії та скандинавських країнах. За нею конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. Найбільш широко такий підхід застосовано у Сполучених Штатах.

У США не тільки верховні, але й окружні суди здійснюють право тлумачення конституційних норм і відмовляють у застосуванні тим нормам, які суперечать Конституції держави і конституціям окремих штатів.

А от у Індії, Норвегії, Кіпрі та Швейцарії питаннями конституційного контролю опікується лише Верховний суд.

Цікава ситуація склалась у Ізраїлі. Там роль конституційного грає Верховний суд країни (БАГАЦ), який з плином часу перебирає на себе все більше владних повноважень.

В Ізраїлі немає формалізованої Конституції, тож і простір для різного роду законодавчих тлумачень доволі широкий. А напружена політична ситуація ще більше провокує невизначеність у розподілі владних повноважень.

Так і вийшло, що з поширенням практики скасування норм, які не відповідають Основним законам (аналог Конституції у Ізраїлі), БАГАЦ самостійно затвердив себе як конституційний суд попри відсутність регулюючих правил у цій сфері. Тому в Ізраїлі стає усталеною думка про те, що Верховний суд перетворився з судової структури на політичну.

Типова ситуація

Закордонні приклади показують, що сама наявність конституційного суду в країні ще не є запорукою цивілізованості та просунутості у плані вирішення складних політико-правових питань. Так суди працюють, наприклад, у Албанії, Алжирі, Анголі, Бахрейні. Але ці країни навряд чи можуть бути взірцем для України.

Наша країна, разом з іншими пост-радянськими державами, обрала модель окремого вищого суду з конституційних питань. Але існують багаточисельні приклади, коли в державі немає окремого суду з конституційних питань.

І приклад Сполучених Штатів показує, що не завжди така ситуація є помилковою. Просто в державі працює інша правова модель.

Менше питань до конституційних судів виникає у тих країнах, де є усталеними політичні та правові норми. В таких державах є довіра до вищих судових органів, і їх не підозрюють у намаганні привласнити більше повноважень чи втрутитись у перебіг боротьби за владу.

І навпаки, у країнах, які перебувають у пошуку свого шляху, конституційні суди також стають заручниками цієї суспільної невизначеності. У пост-радянських країнах такі вищі судові інстанції були створені з метою слідування європейським стандартам, але на практиці вийшло чергове копіювання форми, а не змісту.

Так вийшло, що реформування судової гілки влади є складним процесом в Україні. Суди більш закриті, порівняно з виконавчою чи законодавчою владою, більш інертні та консервативні.

Тут питання треба вирішувати більш глобально, бо Конституційний суд не живе в окремій країні, а є часткою загальної судової системи. Коли люстрації, ротації та інші радикальні кроки торкнуться різних судів по країні, то і заплутана ситуація з КС стане більш зрозумілою.

Юрій Корогодський