У ВСУ пояснили порядок перегляду справ, розглянутих у ЄСПЛ, — документ

Держава не може захищати судове рішення від перегляду його в установленому порядку, а незаконне судове рішення — від можливості скасування. Такий висновок зробив суддя ВСУ Короткевич М.Є в окремій думкі щодо постанови Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 25.05.2017 у провадженні №5-475кс(15)16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Окрема думка

Судді Верховного Суду України Короткевича М.Є. щодо постанови Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 25.05.2017 у провадженні №5-475кс(15)16 за заявою засудженого Особи 1 про перегляд судових рішень у його справі

У цій справі більшість суддів судової палати проголосували за відмову в задоволенні заяви у зв’язку з тим, що оскаржене рішення суду касаційної інстанції від 10.06.2014 не може бути предметом перегляду ВСУ на підставі п.2 ч.1 ст.445 Кримінального процесуального кодексу в редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності 28.03.2015.

Спираючись на неодноразово висловлену правову позицію (рішення у справах від 17.12.2015 №5-205кс15, від 17.12.2015 №5-187кс15, від 17.12.2015 №5-112кс15, від 17.12.2015 №5-184кс15, від 17.12.2015 №5-125кс15, від 10.12.2015 №5-41кс15, від 17.12.2015 №5-55кс15, від 17.12.2015 №5-230кс15, від 24.12.2015 №5-126кс15), судова палата наголосила на відсутності дії в часі кримінального процесуального закону навіть у випадках, коли його правила є більш сприятливими для учасників провадження (згідно з ст.58 Конституції), вказала на неможливість повернення процесу (процесуальних дій) в силу положень ст.5 КПК, зазначила, що п.2 ч.1 ст.445 КПК підлягає застосуванню з дня набрання чинності законом №192-VIII, із чого зробила висновок, що «предметом перегляду ВСУ із зазначеної підстави можуть бути лише ухвали суду касаційної інстанції, постановлені 28.03.2015 і пізніше».

Дотримуючись позиції, висловленої в окремих думках щодо зазначених вище постанов ВСУ від 17.12 та 24.12.2015, вважаю за необхідне вкотре зазначити таке.

Дійсно, згідно з ст.5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень КПК, чинних на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Положення п.2 ч.1 ст.445 КПК установлюють одну з підстав для перегляду судових рішень ВСУ, а отже, в розумінні ст.5 КПК, згідно з ними здійснюється подання заяви про перегляд судового рішення та ухвалюється постанова за наслідками розгляду справи на відповідній підставі. Тож

зворотна дія в часі цієї норми означала б поширення її правил саме на такі дії та рішення, які було б виконано та/або прийнято до набрання нею чинності. Натомість випадки, на які не поширюється дія закону №192-VIII, визначені в його «Прикінцевих та перехідних положеннях» і пов’язані з часом вчинення відповідної процесуальної дії, а не з ознаками судових рішень, які можуть бути переглянуті, а саме:

«1) заяви про перегляд ВСУ рішень судів, які надійшли до судів касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження ВСУ та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом;

2) заяви, які надійшли до ВСУ та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, переглядаються у порядку, що діяв на день їх надходження».

Що стосується предмета перегляду ВСУ, то ним є судові рішення нижчих інстанцій, які відповідають критеріям гл.33 КПК і їх відображено в інших її нормах — в абз.1 ч.1 ст.445 (судові рішення, що набрали законної сили), в ч.1 ст.446 (судове рішення після його перегляду в касаційному порядку), в ч.4 ст.446 (ухвали суду касаційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі). Натомість п.2 ч.1 ст.445 КПК стосується іншого аспекту провадження у ВСУ — підстав для перегляду судових рішень, які є предметом цього перегляду.

Отже, висновок судової палати про взаємозв’язок положень п.2 ч.1 ст.445 КПК із датою постановлення оскаржуваного судового рішення (ухвали суду касаційної інстанції) вважаю безпідставним. Згідно з Конституцією зміст і спрямованість діяльності нашої держави визначають права і свободи людини та їх гарантії, а не захист суду від процесуальних наслідків постановлення ним незаконного рішення. Держава не може захищати судове рішення від перегляду його в установленому порядку, а незаконне судове рішення — від можливості скасування його судом вищої інстанції за правилами відповідного провадження. Положення ж ст.445 КПК установлюють особливі підстави для перегляду незаконного судового рішення з метою виправлення серйозних помилок.

Наводячи мотиви свого рішення, судова палата також зауважує, що «не вбачає відмінностей цієї справи від зазначених вище справ, а тому не знаходить підстав відступити від своєї правової позиції щодо неможливості перегляду судових рішень, постановлених до 28.03.2015, з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.445 КПК». Проте згідно з ст.458 КПК «правова позиція», від якої суд (будь-який) має право відступити лише з одночасним наведенням відповідних мотивів, означає висновок ВСУ щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пп.1 і 2 ч.1 ст.445 КПК. Тільки такий висновок є обов’язковим для всіх судів загальної юрисдикції та всіх суб’єктів владних повноважень, які

застосовують у своїй діяльності відповідну норму права. Однак позиція більшості суддів судової палати про неможливість перегляду судових рішень, постановлених до 28.03.2015, з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.445 КПК, не є висновком ВСУ щодо застосування норми права, який викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пп.1 і 2 ч.1 ст.445 КПК, а отже, зазначена «правова позиція» не є обов’язковою для будь-якого суду загальної юрисдикції, включаючи ВСУ.

Підсумовуючи наведене, вважаю за необхідне зазначити, що обмеження у праві на перегляд справи судом найвищої інстанції громадян, які оскаржують судове рішення, ухвалене до 28.03.2015, з мотивів, наведених у постанові №5-475кс(15)16, суперечить засадам кримінального провадження, конституційним принципам та гарантіям п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.